«…Поховайте та вставайте, кайдани порвіте»
Цьогоріч Шевченківський вечір у НД «Просвіта» с. Нагуєвичі проходив у особливій, жалобній атмосфері. В останню перед Великим постом неділю Прощення тут вшановували Кобзаря і поминали Небесну Сотню, героїв- сміливців, які перегорнули сторінку історії і на новом
у чистому аркуші перші слова вивели власною кров’ю. Єдналися ці події невипадково. Бо саме з розпачливого Шевченкового
«Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають»
прийшло у світ покоління, яке усвідомило, щоб
«… збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!»
зрозуміло і, ставши пліч-о-пліч, доросло до пророчого
«…Поховате та вставайте,
Кайдани порвіте»
Змінювалися на екрані кадри, лилося журливе «а мати чекала із Майдану сина»,мерехтіли запалені лампадки… Урочисто лунала панахида за невинно убієнні душі, відслужена прот. Андрієм Безушком та прот. Іваном Ковбою. Після панахиди та слова священиків об’єднаний хор православної та греко-католицької громад возніс до Господа прохання, яке сьогодні є на устах кожної людини «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни».
Потім зазвучало віще Кобзареве слово. Лунали рядки, написані, здається, не понад півтора століття тому, а зараз, сьогодні, щойно. Шевченко в цей непростий час стукав у серця, заставляв не стояти осторонь, бо в боротьбі за свободу рідного краю байдужих бути не повинно.
«Заповіт», який пролунав на завершення, став не поетовим проханням, а закликом до дії нам, нині живущим.
Оксана Вовків
