Національна кухня багатьох народів включає їжу, приготовану з крові тварин.Цей факт часто бентежить віруючих, тому що в Священному Писанні Старого і Нового Завітів, а також в канонах Церкви міститься заборона на вживання крові в їжу.

Вперше цей припис згадується в книзі Буття (9: 4), коли Господь, завершальний заповіт з Ноєм, наказує: «плоті з душею її, з кров'ю її, не їжте», і потім неодноразово повторюється в книгах Старого Завіту (Лев. 3: 17; Втор. 12: 16; Втор. 12: 23; Лев. 17: 11).

Доцільно навести повністю текст з книги Левит: «щоб приводили сини Ізраїлеві жертви свої, які вони заколюють на полі, щоб приводили їх перед Господом до входу в скинію зібрання, до священика, і заколювали їх Господу в жертви мирні; і покропить священик кров’ю жертовник Господній при вході у скинію зібрання і спалить жир у приємні пахощі Господу, щоб вони надалі не приносили жертв своїм ідолам, за якими блудно ходять вони. Це нехай буде для них постановою вічною в роди їх. Ще скажи їм: якщо хто з дому Ізраїлевого і з прибульців, які живуть між вами, приносить всепалення або жертву і не приведе до входу у скинію зібрання, щоб принести її Господу, то знищиться людина та з народу свого. Якщо хто з дому Ізраїлевого і з прибульців, які живуть між вами, буде їсти яку-небудь кров, то зверну лице Моє на душу того, хто буде їсти кров, і знищу її з народу її, тому що душа тіла в крові, і Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає; тому Я і сказав синам Ізраїлевим: жодна душа з вас не повинна їсти крови, і прибулець, що живе між вами, не повинен їсти крови. Якщо хто із синів Ізраїлевих і з прибульців, що живуть між вами, на ловитві упіймає звіра або птаха, якого можна їсти, то він повинен дати витекти крові її і покрити її землею» (Лев . 17: 5-13).

З цитованого тексту ясно: заборона на вживання крові в їжу пов'язана з твердженням, що «душа тіла в крові» (Лев. 17: 11) (див. також: Втор. 12: 23: «кров є душа»), тобто, кров є діючою життєвої силою, що приводить організм в рух.

Слід звернути увагу на слова «Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає» (Лев. 17: 11). Далі йде власне заборона на вживання крові в їжу. Отже, очевидно, що заборона на вживання крові в їжу носить, перш за все, не кулінарне, а релігійне обґрунтування.

Цікаво відзначити, що за поїдання лою (жиру), який призначений в жертву, покладається таке ж покарання, як і за вживання в їжу крові: «Бо, хто буде їсти жир з худоби, що приноситься в жертву Господу, знищиться душа та з народу свого» (Лев. 7: 25) (порівняйте з Лев. 17: 10).

У Новому Завіті, в 15-й главі Діянь святих апостолів, ця старозавітна заборона підтверджена. Взагалі, вся глава оповідає про найважливіший момент ранньої християнської історії - про взаємини навернених із язичництва з християнами із іудеїв («деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв» (Діян. 15:5).

У результаті спору, який виник, було постановлено «не перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога» (Діян. 15: 19) і далі наказано «утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте» (Діян. 15: 29).

Чому з усього різноманіття старозавітних заборон були обрані саме ці? Ймовірно, відповідь полягає в тому, що вони максимально підкреслювали відмінність старого Ізраїлю від язичників (див.: Втор. 18: 9).

Однак і Новий Ізраїль, Церква Христова, повинен ухилятися від того способу життя, який асоціюється з обжерливістю, грубістю і похіттю - з язичницьким способом життя. А старозавітне релігійно-культове значення крові в Новому Завіті розглядається як прообразне: кров була прообразом крові Христа, пролитої Ним на Хресті за спасіння світу (див.: 10-а глава Послання до Євреїв).

Заборона на вживанні крові тварин в їжу була підтверджена 63-м Апостольським правилом*, 67-м правилом Трульського собору**, а також 58-ю новелою візантійського імператора Льва VI. Причиною підтвердження цього припису кількома правилами стало широке вживання християнами крові тварин в приготуванні їжі.

Причому багато хто вважав, що не порушує заборону Писання, коли готує їжу не з крові, але з використанням крові. Вальсамон, тлумачачи 67-е правило Трульського собору, так пише про це:

«Деякі, хоча не їли крові, але готували певну поживу з інших речовин і з крові, і говорили, що вони дотримуються постанови божественного Писання тому, що не їли крові безпосередньо», і далі вже про свій час (ХII в. - Ігум. С.) говорить: «І жителі Адріанополя (нині турецьке м. Едірне - ігум. С.), як чую, вживають кров тварин в деяких стравах».

З упевненістю можна стверджувати, що в даному питанні такі тлумачі правил, як Іоан Зонара, Алексій Арістов, Феодор Вальсамон, єпископ Никодим (Мілаш), сходяться на думці: в їжу не можна вживати кров і страви, приготовані з будь-яким використанням крові.

Якщо задатися питанням, чи можна застосовувати лікарські препарати, інгредієнтами яких є кров тварин (наприклад, гематоген), то необхідно зрозуміти, що Писання і канони забороняють вживання крові в їжу, тому що кров носила сакральне значення і призначалася для жертовника, а також тому, що це служить обжерливості (в Слов'янській кормчій так і сказано: «Деякі заради того, щоб догодити череву з крові якоїсь із тварин роблять собі страву».

Лікарські засоби, очевидно, не є їжею, і тим більше – не потішають черево. Вживання будь-яких препаратів (у тому числі таких, як гематоген) також не є участю в релігійній практиці.

Виходячи з цього, можна зробити висновок: у використанні цих ліків немає нічого негожого.

На закінчення відзначимо, що подібного роду питання вимагають, звичайно, більш широкого обговорення, і висловлена ??точка зору є приватною думкою (однак такою, що ґрунтується на Священному Писанні, Книзі Правил та здоровому глузді, - ПО).

Ігумен Сильвестр (Стойчев)

Жертвоприношення встановлено Богом з часу падіння і в старозавітній Церкві складалося головним чином з крові, сила якої залежала не від її речовини, а від особливого ставлення до Господа Ісуса Христа, який мав пролити кров Свою за життя світу; бо це єдина рівночесна Богу жертва. Святитель Феофан, затворник Вишенський

*Апостольське Правило 63. «Якщо хтось, — єпископ, або пресвітер, або диякон, чи взагалі хто-небудь із священничого чину, буде їсти м’ясо з кров’ю тієї тварини, чи вбитої звіром, чи мертвечину, нехай буде позбавлений священства. Бо це закон заборонив (Діян. 15, 29). Якщо ж це вчинить мирянин, нехай буде відлучений».

**Правило 67. П’ято-шостого (Трульського) Вселенського Собору в Константинополі «Божественне Писання заповіло нам утримуватися від «ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду» (Діян. 15, 29). Тому тих, які, через сластолюбне черево, кров якої б то не було тварини, будь-яким чином майстерно готують для їжі, і так її їдять, визнали за благо піддавати єпітимії. Якщо ж відтепер хтось їстиме кров тварин якимось чином, то клірик нехай буде виключений, а мирянин нехай буде відлучений».

Джерело: Церковная Православная Газета

Переклад українською: Православний Оглядач