Календар


        Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Господь, посилаючи Своїх апостолів на проповідь, спонукав їх без страху, відкрито сповідувати, і словом, і ділом свідчити перед цілим світом, що вони вірять в Нього як істинного Бога, що вони ніколи не відречуться від Нього, свого Спасителя і Господа, хоча б довелося і померти за таке сповідання.
«Господь говорить тут до всіх взагалі, а не одним учням. Він всіх хоче зробити мужніми. Ти придбав більше для себе, говорить Він, за те, що ти перший Мене тут визнавав; і Я збагачу тебе більше, бо Я визнаю тебе там. Що ж ти бідкаєшся і непокоїшся? Якщо ти зробиш щось добре і не отримаєш тут за це нагороди, не соромся: в майбутньому чекає тебе за це особлива нагорода. Якщо ж зробиш що щось лихе і залишишся без покарання, то тебе чекає там покарання, якщо тільки не перемінишся», — говорить святитель Іоан Златоуст.
Сповідувати — означає оголошувати привселюдно те, що людина думає або чому вірить. Сповідувати Христа означає не тільки внутрішньо повірити, але і словом, і ділом свідчити, що Він є істинний Бог, що втілився для порятунку людей, і визнавати і вміщати все Його вчення. І віра наша повинна виявлятися у символі як устами, так і справами. Якщо ми серцем віруємо в Христа, цінуємо Його святі заповіді, але соромимося або боїмося відкрито перед людьми говорити про це, то ми — брехуни, лицедії і легкодухі життєлюбці. Це означає, що страх перед людьми в нашому серці сильніше віри в Христа. Закон духа такий: …Чим серце наповнене, те говорять уста… (Лк. 6, 45). Хто любить Бога всім серцем, той не буде мовчати
Силою цієї Божественної любові, допомогою Божої благодаті святі мученики та сповідники з радістю йшли на страшну смерть і серед жахливих мук прославляли Бога. Солодкі умовляння, облесливі обіцянки, нестерпні страждання, що їх вигадували мучителі для того, щоб вирвати у них тільки одне — слова: «Я відмовляюсь від Христа», — все було марно: вони вмирали і до своєї смерті торжествували перемогу над гонителями Святої Церкви Христової.
І нині, як і в перші часи християнства, коли темрява невір'я і забобонів облягає з різних сторін, коли полова єресі і розколів животіють і ростуть на різних місцях великої ниви Господньої, коли голос хибної мудрості голосно і гордо взиває наперекір лагідному голосу євангельської істини, можна або сповідати Христа, вставши на терені сповідників і навіть мучеників, або відректися від віри Христової і тим самому піддатися зреченню.
...Хто ж Мене відцурається перед людьми, хто не визнає Мене Спасителем світу, не прийме Мене і Моє навчання, або ж, називаючи себе Моїм послідовником, насправді буде ображати Мене грішними справами, недбальством до свого порятунку, ухиленням від Святої Церкви, яку Я створюю на землі для порятунку людей, — відречуся від того і Я перед Небесним Отцем Моїм.
Для кожного з нас, у всякий час життя, є найближчим терен, на якому ми можемо долучатися подвигів і нагороди сповідників. Життя кожного християнина повинно бути високим і святим тереном сповідання віри, надії і чеснот любові. І скільки буває звичайних випадків у житті, коли ми або ухиляємося від цього шляху, або сходимо з нього не зі славою перемоги, гідною вірного і непохитного сповідника імені Христового, а з ганебною плямою зради заповіді Господа!
«Чи важко сповідати Господа? — пише святитель Феофан Затворник. — Немає нічого важкого. Чи тяжко сказати, коли потрібно, що Господь наш Ісус Христос є Єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви і прийняв подобу людську, був розп’ятий, постраждав, похований, воскрес на третій день, пішов на Небеса, і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих; що Він послав Духа Святого на святих апостолів, які влаштували силою Його на землі Святу Церкву, що, навчаючи істині і освячуючи Таїнствами, правильним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне? Все це ми повторюємо кожного разу, коли чуємо і читаємо символ віри. Так візьми ці істини, закарбуй їх в своєму серці, і будь готовий, не боячись ніякого людського обличчя, заявити, що так, а не інакше треба вірити, щоб врятуватися, готуючись разом і потерпіти і те, що за це в іншому випадку тобі дістанеться. Загороджуй уста вчителів брехні і огудників християнства словом правди — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти сповідуєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем сповідує, що ти Його вірний послідовник і сповідник».


Протоієрей Григорій Дьяченко


Апостол (Євр. XI, 32 — XII, 2) 

32. І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків,
33. що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували,
34. силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців;
35. жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння;
36. а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці.
37. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.
38. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.
39. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли,
40. бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали.
1. Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,
2. дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри.
Ст. 32. Крім Мойсея, в Старому Завіті було багато віруючих в Єдиного Істинного Бога. Св. апостола говорить, що у нього не буде часу, щоб оповісти про суддів єврейських, які рятували єврейський народ від ворогів, про таких, наприклад, суддів, що були після Мойсея: Гедеон, Варак, Самсон, Ієффай (Суд. VI, 11 — VIII, 30; IV, 6-22; ХШ, 24 — XVI, 30; XI, 1 — XII, 7), а також цар Давид, що переміг велетня Голіафа (1 Цар. XVII, 23) і в своєму, хоча царському, але многотрудному, скорботному житті тільки і жив вірою в Бога і надією на майбутнього Визволителя, та Самуїл пророк, молитвою отримав у Бога перемогу євреям над філістимлянами (1 Цар. VII, 3-XIII, 11).
Взагалі, в Старому Заповіті було багато людей, які жили вірою і сильних нею. Так, за словами апостола,
Ст. 33. одні з них вірою царства і царів побивали (наприклад, Ісус Навин) (Нав. VI), правду чинили та суд серед євреїв, тобто самі вели праведне життя та з іншими чинили справедливо, наприклад, судді, Самуїл пророк (1 Цар. XII), Давид (1 Цар. VIII), пророк Ілія та інші.
Одержували обітниці, тобто бачили виконання обіцяного ще тут, на землі, у своєму житті: наприклад, Ісус Навин ввів євреїв в землю, йому обітовану; Давид, завчасно таємно помазаний Самуїлом на царство на місце Саула, дійсно отримав владу царську.
Інші пащі левам загороджували, як то зробили Самсон (Суд. XIV, 5-6), Давид (1 Цар. XVII, 34-36); Даниїл, кинутий у рів до левів, пробув там неушкодженим (Дан. VI, 22) і, за висловом церковної пісні, Даниїл розпростер руки, тобто зробивши собою хрест, левів зіяння (пащу) у рові стулив.
Ст. 34. Інші силу огненну гасили, як три отроки єврейські в печі халдеїв (Дан. Ш, 22-24); утікали від вістря меча, як наприклад, Давид не раз рятувався від меча Саулового (1 Цар. XVIII, XIX і ін.), Ілія від Єзавелі і Ахава.
Зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців. Так, Гедеон з трьомастами своїх вибраних мужів, підступивши до багатолюдного війська ворожого, привів їх у сум'яття і змусив утікати (Суд. VII, 7-25).
Ст. 35. Жінки діставали померлих своїх із воскресіння. Так, вдові в Сарепті Сидонській пророк Ілія молитвою повернув до життя померлого сина її (1 Цар. XVII, 17-23). І учень Ілії, пророк Єлисей, також воскресив сина жінки сунамитянки (4 Цар. IV, 32-36).
Інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння, як наприклад, сім братів Макавеїв, мати їх і вчитель Елеазар (2 Мак. VI, 18; VII, 1-41). Вони були замучені за свою тверду віру, хоч і могли б позбутися від страждань і смерті, якщо б зрадили свою віру.
Ст. 36. Інші дізнали наруги — Самсон (Суд. XVI, 21), пророк Єлисей (4 Цар. II); рани — всі євреї в Єгипті (Вих. V), пророк Єремія від євреїв (Єр. XX, 2); а також кайдани й в'язниці, наприклад Йосип в Єгипті (Бут. XXXIX, 20) і Єремія (Єр. XX, 2; XXXVII, 15-21).
Ст. 37. Камінням побиті бували — Навот за свій виноградник (1 Цар. XXI, 13-14), пророк — за викриття безбожності (2 Пар. XXIV, 20-21); були перепилювані — пророк Ісая; допитувані — Йов; зарубані мечем —триста п’ять священиків з волі Саула (1 Цар. XXII, 18), пророки за бажанням Єзавелі — найлютішої цариці (3 Цар. XIX, 14). Тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.
Ст. 38. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних. Світ, тобто людське суспільство, за свої гріхи не вартий буває, щоб серед нього жили люди святі, що посилають на все суспільство благословення Боже; тому з волі Божої, праведники Господні і живуть далеко, в стороні від гріховного людства, що ненавидить і жене святиню. А яке щастя для суспільства, якщо живе в ньому хоч один праведний! Якщо б у всіх чотирьох багатолюдних, але розбещених містах — Содомі, Гоморрі і двох інших, знайшлося хоч десять праведних, то заради цих десяти залишилися цілими, були б урятовані всі тисячі жителів чотирьох міст (Бут. XVIII, 32).
Таку усамітнене вели більшою частиною пророки у часи царів юдиних та ізраїлевих.
Ст. 39. Всі ці праведники старозавітні, які засвідчили свою віру в майбутнє блаженство своєї душі нестатками, молитвою, ревністю про благочестя, ув’язненням, тортурами, муками, смертю, все перенесли і на землі обітниці не прийняли.
Ст. 40. Бо Бог передбачив щось краще про нас, християн, , щоб праведники, які жили до Різдва Христового, не без нас досконалість одержали, тобто вічне блаженство. Вічне блаженство, спасіння душам старозавітних праведників дав наш Спаситель одночасно з новозавітними Його послідовниками, тобто коли Христос, який Своєю смертю смерть переміг, вивів з пекла душі праведників.
І християнська Церква прикрашається своїми новозавітними святими. Ми знаємо громади богоугодних пустельників; ми бачимо в ній мучеників, що потерпали від різноманітних мук: одним різали суглоби тіла; іншим стругали тіло залізними гаками; інших вішали вниз головою, розпинали, побивали камінням; а інших садили на багаття або в киплячу смолу, масло і воду; інших морили голодом. Знаходимо у св. Церкві і тих, кого піддавали тортурам, але не до смерті, сповідників за Христове ім'я, вісників покаяння, ненависних грішникам; бачимо безсрібників, які зреклися заради віри Христової від всіх багатств світу, ченців; прославляємо праведників милостивих; вшановуємо старців і юнаків, чоловіків, і жінок, і вдовиць отроковиць, які пожертвували собою за Христа. Зворушливо зріти лики святих і читати житія їх. Дивуєшся їх вірі, дивуєшся їх старанності.
Яка ж була в них і повинна бути в нас нині віра, настільки рятівна для нашої душі і настільки переможна і славетна для всієї Церкви Христової?
1. Віра, без якої неможливо догодити Богові (Евр. XI, 6), має бути простосерда. Як старозавітні праведники, наприклад Авраам і інші, так і християнські подвижники не мудрували у вірі; вони з благоговінням приймали те, що повідомляється їм зверху; вони серцем відчували святість і істину того, що їм повідомлялося, і з радістю переносили усе, що їм призначено від Господа, тому що вони вірували, що Бог — Батько наш — усе бачить, усе знає, усе влаштовує на краще, аби ми залишалися вірними Його закону.
2. Віра наша має бути не тільки на словах, але на ділі. Істинна віра природно виражається в добрих справах.
3. Вона має бути постійна. Віра для розвитку душі — те ж, що повітря для тіла. Без повітря жити не можна, і без віри у Бога життя не в життя. Душа холодіє, робиться нечутливою до навколишнього бідного, стражденного люду і до явищ світових, живе день у день, не думаючи про своє призначення і своє виправлення. На жаль, віра наша часто хитається то від невдач в житті, то від видимої нерівномірності в щасті, то від недоброго початкового виховання, то від розповсюджених думок, осоружних вірі, або від нашого розбещеного життя.
Не така була віра зображених у св. апостола святих. І сам апостол Павло говорить про себе і своїх учнів, що ніхто і ніщо не може відлучити їх від віри у Бога і любові до Нього: ні недоля, ні утиск, ні переслідування, ні голод, ні небезпека, ні меч... ні смерть, ні життя, ні Ангели... Ані яке інше створіння (Рим. VIII, 35, 38-39).
Гл. XII, ст. 1-2. Тож і ми, православні християни, мавши навколо себе таку велику кількість, таку хмару свідків, вірних і угодних Богові, скиньмо всякий тягар легкодухості, лінощів, безвір'я, жорстокосердості, скупості, полишимо головний в душі нашій гріх, що обплутує нас, наприклад пияцтво, розпусту, гордість, мстивість і нарікання, і з терпеливістю, подібно до зображених нині в апостольському читанні праведникам, біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, тобто наше життя; будемо терпляче, без нарікання виконувати наші обов'язки і християнські, і цивільні, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого (Евр. XII, 1-2).

 

 
Наша газета
Духовна криниця

Газета Архів номерів
Біблійна цитата
Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.
До Римлян 14:17
Опитування
Чи дотримуєтесь ви посту ?
 
Погода

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Реквізити для пожертв

ПАТ "Укрсоцбанк" (Київ)

Поточний рахунок:

26002000005691

ЄДРПОУ – 20858280

МФО – 300023