Календар


Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії святкується Православною Церквою, як день всесвітньої радості. Відзначається різдво “Божої скінії”, через Яку прийшло спасіння усьому світові, вихваляється “Посудина”, в  яку збиралась небесна манна – Христос Спаситель, величається біблійна “Ліствиця”, по якій зійшов на землю Всевишній Бог, прославляється “жезл Ааронів”, який виростив нам пахучий цвіт – Божого Сина.  На межі Старого і Нового завітів, народилася Преблагословенна Діва Марія, покликана від віку Божим Промислом послужити таємниці втілення Бога Слова.

В Святій Євангелії зазначено дуже мало подій із життя Пречистої Діви Марії. Тут нічого не сказано про її народження, про її молоді роки чи про її святе Успіня (смерть). Звідки ми про це все знаємо? Черпаємо з переказів Церкви та апокрифів! Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресвятої Матері, те про що не говорять чотири святі Євангелія. Хоча свята Церква не визнає всіх апокрифів за автентичні книги, навіть за певні історичні джерела, все таки вони несуть у собі багато повчань з передання древньої Церкви.

Головне джерело повідомлень про життя Пресвятої Богородиці це апокрифічна книга “євангеліяЯкова”, написана приблизно 170-180 року. Ця книга розповіла багато чого не зазначеного в святих Євангеліях і дозволила започаткувати такі свята: Зачаття праведною Анною, Різдво Пресвятої Богородиці, Введення її в храм та свята в честь Іоакима й Анни. Апокрифічне євангелія Якова було завжди у великій пошані, його цитують і пояснюють багато св. отців, з яких св. Єпіфаній Кіпрський, св. Андрій Критський, св. Софроній Єрусалимський, патріарх Константинопольський Герман, св. Іван Дамаскін і патріарх Фотій.

Вперше на Сході про свято Різдва Пресвятої Богородиці згадується в слові Прокла, патріарха Константинопольського (439-446), а на Заході - в сакраментарії (требник) папи Геласія (492—496). Але в правдивості цих свідчень є сумніви: належність слів св. Проклу заперечується, а найдревніші списки сакраментарія Геласія відносять до VIII століття. В сірійському місяцеслові 412 року не згадується не тільки про свято Різдва Богородиці, але і жодне з Богородичних свят (із Господніх - тільки про Різдво Христове і Хрещення). За 8 вересня вказано: “пресвітера Амонія та 20 інших мучеників”.Свято з'явилось, очевидно, спочатку в грецькій церкві, потім у римській, а згодом розповсюдилось скрізь. Свято є не тільки у яковитів, але і в несторіан (“Різдво Владичиці Марії”) і теж 8 вересня (тільки в деяких коптських місяцесловах - 26 квітня). Це може бути ознакою того, що свято з'явилось у Східній церкві до відокремлення від неї несторіан і яковитів, тобто десь у V столітті.

Для святого Андрія Критського, який склав на це свято два слова й канон, це вже свято велике й урочисте. В каноні він говорить, що в цей день повинно “торжествувати все творіння” (п. 1), “веселитись небо і радіти земля” (п. 4). Можливо, св. Андрій хотів прирівняти це свято доінших Богородичних свят. Але вірогідніше те, що свято відзначалось в його часи як велике й урочисте, про що свідчить зміст канону свята. В єрусалимському канонарі VII століття (грузинська версія) свято позначене як особливе. Свято відзначене і в святковому Євангелії, подарованому Синайському монастирю імператором Феодосієм (715 р.). Воно має вказані читання на важливіші свята церковного року: двонадесяті (крім Входу Господнього в Єрусалим) та ще 8 інших.

Із західних місяцесловів свято вперше згадується в римському псевдо-Єронимовомумісяцеслові VII століття, в статутах єпископа РеймськогоСоннатіуса (614-631) (у числі 13 днів, в які забороняються судові справи) та в англійському мартиролозіБєди (+735). Папа Сергій (687-701), за свідченням Анастасія Бібліотекаря (IX ст.), встановив на це свято літанію (хресний хід) від церкви св. Марії до св. Адріана. Але на Заході і в VІІ-ІХ століттях свято не мало загального вшанування. Цього свята немає в календарях Готико-галліканському (VII— VIII ст.) та Люксейському (VII ст.), в переліку свят, що їх подають акти Майнцького собору 813 року, в календарях Толедському (X ст.) і древніх мозарабських (іспанських), в яких уже відмічене Успіння Божої Матері. Літургісти XVII століття стверджували навіть, що на Заході його вперше увів єп. ШартрськийФульберт (+1028); йому належать і найдревніші на латинській мові дві проповіді на це свято, в яких останнє характеризується як недавно встановлене. У древньому календарі Корбейського монастиря (VІІІ-ІХ ст.) 8 вересня вказано: “Пам'ять св. Адріана і Різдво св. Марії”. Папа Інокентій IV на Ліонському соборі 1245 року зробив октаву (восьмиденне святкування) цього свята обов'язковою для усієї західної Церкви, а папа Григорій XI (1370-1378) встановив для свята вігілію з постом і особливий чин літургії.

З початком святкування Різдва Пресвятої Богородиці стали з'являтись на честь його церковні піснеспіви. Але з сучасних піснеспівів один лише тропар “Різдво Твоє Богородице Діво” можна віднести до V—VII століть.Він знаходиться в Єрусалимському канонарі (VII ст.), дослідженому прот. К. Кекелідзе. В цій пам'ятці подається устав служіння літургії. Вказані два читання з Старого Завіту, Апостол, алилуя, Євангеліє (сучасне, але скорочене, - стихи 27-32), тропар на умивання рук, гл. 1: “Різдво Твоє, Пречиста Діво...”. Дослідник вважає, що цей тропар співався під час Великого входу (як Херувимська пісня).

Крім вказаного рукопису збереглись устави Афоно-Іверського монастиря (XI ст., грузинський переклад), Константинопольського Євергетидського монастиря з практикою XI століття (рукопис XII ст.), Студійський устав XII—XIII століття. Служба за Константинопольським уставом XI століття дуже близька до сучасної. В сучасну службу свята входять твори таких авторів: св. Андрія Критського (+ близько 712) - другий канон свята; св. ІоанаДамаскіна (+близько780)–першийканон;святителя Германа, патр. Константинопольського (+740)– стихири на стиховні; Анатолія єп. Солунського (IX ст.)– деякі стихири на літії; Стефана і Сергія Святоградців (IX ст.) –стихири на “Господи воззвах” та деякі на літії і на стиховні; Йосифа Піснеписця (+886)– канон на передсвято.

У “євангелії від Якова” читаємо, що  Пресвята Діва Марія народилась у Галілейському місті Назареті від благочестивих батьків Іоакима та Анни, імена власне яких зберіг цей апокриф. По батьку Діва Марія походила з роду царського, по матері -від архиєрейського. Діва Марія була єдиною дочкою Іоакима та Анни і народжена ними в старості за їх щиросердечні молитви.“Пресвята Діва, -говоритьблаж. Єронім, названа Марією, бо так назвав її Ангел, що звістив батькам про її народження”. “Марія чи Маріам, із єврейської мови, -говорить св. Єпифаній, - означає “Госпожа” і “Надія”, бо Вона мала народити Господа, Який є надією народів”.

Пресвята Діва за тілесним народженням з'єднала в собі царське благородство й висоту архиєрейського походження. Батьки Богородиці були відомі не стільки своїм походженням, скільки своїм праведним життям. За переданням, вони жили в любові й злагоді в маленькому галилейському містечку Назареті. Жили скромно, виконуючи всі Божі заповіді: в чистоті серця служили Богу й ближнім. Всім, що мали, ділилися з людьми, як говорить Іоаким: “Нехай буде багатство моє для всього народу, щоб тільки відпустилися гріхи мої перед Богом; нехай змилується наді мною Господь.” На храм Божий жертвували третину свого майна. Крім того, що ці праведники були підготовлювані Богом стати батьками Богоматері, вони ще й переживали вболівання й печаль: на протязі п'ятдесятилітнього подружнього життя вони так і не дочекалися власних дітей. Яким великим горем було це для єврейської сім'ї, нам сьогодні важко уявити. Єврейський народ вважав бездітність тяжкою Божою карою за гріхи (Євр.29,32), а народження дитини визволяло від загального знеславлення (Бут.30,2-3).

Усі старозавітні праведники жили з вірою в майбутнього Месію-Утішителя Ізраїля. Кожний праведник мріяв, що, якщо не від нього, то може від його потомства народиться Месія. Бездітність вбивала таку надію, прирікала єврейську сім'ю на скорботи й печаль. Іоаким і Анна були піддані жорстокому іспитові бездітного життя. Таким шляхом Бог підготовляв їх бути достойними батьками Пресвятої Богородиці. Саме її народження не було звичайним явищем природи, а великим чудом милості Всемогутнього Бога, який переміг закони природи і розкував кайдани безплідності. Коли горе Іоакима і Анни дійшло до краю, тоді їм було сповіщено радісну новину. Настало велике єврейське свято, і за Мойсеєвим законом кожний єврей повинен був “з'явитись перед лицем Господнім” - до скінії або до храму і принести жертву Богові. Іоаким дотримувався закону цього, і вирушив у далеку дорогу до Єрусалиму, щоб принести свою жертву в храм Божий. З почуттям душевного зворушення і благовоління, та приготовленою священною жертвою вступив старець “у брами Твої”(Пс.121,1). Первосвященик, приймаючи дари ізраїльтян, відмовився прийняти дари Іоакима, говорячи: “Не годиться приймати від тебе дари, бо в тебе немає дітей і Божого благословення: напевно ти чимсь згрішив”. Більшого горя додали ще слова одного єврея з коліна Рувима: “Ти не гідний приносити жертви разом з нами, бо ти не залишив в Ізраїлі потомства”.

Душевна рана, яка п'ятдесят років точилася горем в грудях праведника, заболіла ще більше, відкрита перед людьми. Праведник, який все своє життя віддав на службу Богові й людям, був усунений від жертовника Господнього як останній з останніх. Іоаким не повернувся додому, а пішов до своїх отар, там поставив шатро і постив сорок днів і ночей, віддаючись глибокій молитві та благаючи в Бога милосердя.Але чутка про всенародне знеславлення її чоловіка дійшла й до Анни і сповнила її серце глибоким смутком. Пішла вона в сад, сіла під лавровим деревом, молилася і вірила, що Бог може зробити те, що людина не може. Молитва праведниці була вислухана, і “ридання Анни в радість змінилися”.З'явився перед нею ангел Господній і звістив їй радісну новину: “Анно, Бог почув молитву твою: ти зачнеш і породиш Діву Преблагословенную: через неї буде прославлений у світі рід твій; через неї всі племена одержать благословення, і всьому світові дароване буде щастя. Ім'я ж їй буде Марія”. Спалахнувши Божим милосердям, праведниця обіцяла в глибині свого серця віддати дочку на служіння Богові.

І в цей же час Іоакимові також було сповіщено про це. В радості і святому благоволінні провели праведні батьки Пресвятої Богородиці дев'ять місяців. І коли Анна породила, спитала в жінки: “Кого я породила?” Та відповіла: “Дочку”. Анна на це скрикнула: “Возвеселилася душа моя у цей день”. Це чудесне, благодатне для світу народження було нагородою Богоносним батькам за їх гарячу молитву і глибоку надію у всемогутність Божу.

Народження Пресвятої Діви було сповіщено Божим Промислом  ще в  пророцтвах і в старозавітних прообразах. Початок цього сповіщення  пролунав у раю, де наші прабатьки впали в гріх. Вже тоді радісну новину сповістив Сам Бог, кажучи: “Насіння жінки зітре голову змія”(Бут.3,15). В пророчому передбаченні праотець дав своїй жінці ім'я Єва (життя), бо “вона буде матір'ю всього живого” (Бут.3,20).На протязі тисячоліть Бог не залишив людей без пророчих тайних об'явлень про Божу Матір. Патріарху Якову у видінні драбини, яка єднала небо з землею і по якій ангели могли сходити з неба на землю і повертатись до престолу Всевишнього, показано було на Пресвяту Богородицю. Народженням Сина Божого Вона мала примирити небо з землею, людину з Богом (Бут.28,10-17). Пророкові Мойсею у видінні чудесного куща, який горів, але не спалювався (Вих.3,1-5), було показано на вічнодівство Богоматері як до народження Сина, так і після цього.Прообразом невидимого вічнодівства було й виростання квітки зі сухого жезла Аарона (Чис.17,9), а також і в пророцтвах Ісаї про народження Еммануїла (Богочоловіка) від Діви (Іс.7,14); про вічнодівство говорить і Єзекіїль у пророцтві про чудесну браму, якою перейде Господь, але яка залишиться замкненою (Єз.44,1-3).

Провіщена від старозавітних часів Непорочна Діва повинна була в час, призначеній Богом, народитися на землі від тілесних батьків, щоб стати Матір'ю Сина Божого по плоті. Так як Святіший Святих, так і сама “Чесніша від херувимів” могла народитися тільки від Богом визначеного роду і батьків.З народженням Пресвятої Діви почалось на землі діло Боже, яке можна назвати одним словом - спасіння. Томуі Богослужіння цього дня повні радісних тонів, наче це Христове Різдво або Його світле Воскресіння. Головні мотиви цієї радості - це кінець бездітності праведних Іоакима й Анни, це початок нашого спасіння, це особлива роль і значення Богородиці для спасіння людського роду. На стихирах стиховних малої вечірні празника, співаємо: “Радійте, Якиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радості і спасіння”.

Народженню Богородиці радіють ангели й люди: “Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на вечірні празника — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір'ю Творця всіх, Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, бо на Тебе надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”. В цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Заповітів: “Обновися, Адаме, — чуємо на утрені празника — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Іокима й Анни: Богородиця Марія”.

 

священик Іван Бойчин,

кандидат богословських наук

 


 
Наша газета
Духовна криниця

Газета Архів номерів
Біблійна цитата
А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
Євангеліє від Матвія 6:16/18
Опитування
Чи дотримуєтесь ви посту ?
 
Погода

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Реквізити для пожертв

ПАТ "Укрсоцбанк" (Київ)

Поточний рахунок:

26002000005691

ЄДРПОУ – 20858280

МФО – 300023