З В Е Р Н Е Н Н Я
Архієрейського Собору
Української Православної Церкви Київського Патріархату
до Української Православної Церкви (Московського Патріархату)
(28 червня 2013 р.)

Преосвященні Владики!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату засвідчує глибоке занепокоєння з приводу подій, які відбуваються у вашій Церкві.

Ми бачимо, як, користуючись ослабленням здоров’я митрополита Володимира (Сабодана) і боротьбою між деякими архієреями за право стати його наступником, внутрішні та зовнішні сили знову прагнуть у будь-який спосіб фактично ліквідувати незалежність і самостійність УПЦ (МП) в управлінні, щоби міцніше прив’язати її до Московської патріархії, ширше і без всяких перешкод використовувати вашу Церкву в агітації за приєднання України до Росії та не допустити подолання існуючого церковного розділення.

Не без підтримки деяких ієрархів, зацікавлених в усуненні митрополита Володимира від виконання його обов’язків, у засобах масової інформації звучать заклики: «громадянин Сабодан повинен подати у відставку», «в УПЦ потрібно ввести пряме патріарше правління» і навіть «потрібно ліквідувати незалежність УПЦ в управлінні».

Знову починаються спроби здійснити ті плани, які не вдалося виконати у минулому – під виглядом «приведення у відповідність до Статуту РПЦ» внести до Статуту УПЦ (МП) зміни, які фактично позбавляють її незалежності в управлінні, провести реформу структури УПЦ (МП) з розподіленням її на митрополичі округи, які будуть залежати від Москви, а не від Київського престолу.

Добре відомо, що у зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я митрополита Володимира протягом останніх майже двох років загострилася боротьба за посаду Предстоятеля УПЦ (МП). Для церковного, як і будь-якого людського середовища природно міркувати про майбутнє, шукати кращого. На жаль ці природні процеси роздумів над майбутнім набули спотвореного характеру, що бачать не лише в Церкві, але й в цілому в суспільстві.

Не маючи ані визначеного канонами та традицією послуху своєму Предстоятелю, ані елементарної людської поваги до стану його здоров’я, віку та попередніх трудів, кілька архієреїв УПЦ (МП) взялися при живому митрополиті Володимирі ділити його кафедру, використовуючи не тільки відверто неетичні методи, але й інструменти впливу, які по суті руйнують Церкву.

Яскравим прикладом цього є останні події, коли під приводом розслідування фінансової афери, в яку були втягнуті церковні діячі, до з’ясування відносин між ієрархами УПЦ (МП) були залучені інструменти світського впливу. Потенційні наслідки цього є шкідливими для всієї Церкви.

Одним з вагомих надбань незалежної України є релігійна свобода, коли Церква має можливість будувати власне життя самостійно, без примусу ззовні. Те, що відбувається на наших очах, створює небезпечний прецедент, який потенційно здатен вдарити по кожному з вас.

Очорнення Предстоятеля і його оточення, розповсюдження у засобах масової інформації та в церковному середовищі наклепів, чуток і брехні, вимоги до держави силовими методами вплинути на Церкву, її окремих діячів – все це в минулому пережив Київський Патріархат. Зараз ці ж методи використовують проти вашого Предстоятеля і вашої Церкви. Ми закликаємо всіх вас побачити і зрозуміти це та зробити все можливе, щоби зупинити такі руйнівні процеси.

«До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному. Бо весь закон в одному слові міститься: “Люби ближнього твого, як самого себе”. Коли ж ви один одного гризете i з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!» – закликає нас апостол Павло (Гал. 5:13-15).

Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що відбувся 27 червня цього року, в своїх постановах зазначив необхідність діалогу з Українською Православною Церквою Московського Патріархату, метою якого є подолання існуючого церковного розділення, утворення в Україні єдиної Помісної Української Православної Церкви з Патріаршим престолом у Києві, офіційне визнання Київського Патріархату іншими Помісними Православними Церквами як автокефальної Церкви.

Разом з тим, щоби уникнути будь яких непорозумінь, Помісний Собор твердо наголосив на тому, що Українська Православна Церква Київського Патріархату вважає для себе неприйнятними та повністю відкидає будь-які моделі чи пропозиції досягнення церковної єдності, умовами яких ставиться входження Української Церкви у будь-якій формі до складу Московського Патріархату.

Ми переконані, що шлях діалогу з вами та подолання існуючого розділення – єдиний правильний і корисний для Православної Церкви в Україні, для нашого народу та держави. Але такий діалог буде можливим лише в умовах збереження вашою Церквою справжньої, а не формальної, незалежності в управлінні.

Ми ще раз закликаємо вас відновити підготовку до діалогу, яка, після успішного початку восени 2009 р., була перервана під тиском Московської патріархії.

Підносимо свої молитви за здоров’я і зміцнення сил митрополита Володимира. Нехай Господь укріпить всіх вас!

З любов’ю у Христі –

Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ