Свято-Вознесенська Церква

28 вересня Турківщина попрощалася  з солдатом І-го батальйону 80-ї окремої високо-мобільної десантної бригади 19-річним Миколою Кльобом. Захисник загинув у бою за Луганський аеропорт ще 2 вересня 2014 року та вважався зниклим безвісти. Бійця визнали загиблим, ідентифікувавши по  ДНК.  Героя поховали  у  рідному  селі   Нижня  Яблунька  Турківського  району . На похороні, о. Богдану Малому, співслужили  священики різних конфесій,та була присутня велика кількість людей. Відспівували покійного воїна Миколая у Свято-Спаському храмі Української Православної Церкви Київського Патріархату у селі Нижня Яблунька. Царство Небесне! Вічна Память.

Біля села Сянки на Турківщині 25 вересня 2016 року вшанували 102 річницю першого  бою  Січових Стрільців. Захід розпочався панахидою,яку очолив декан Турківський о.Роман Кавчак. Йому співслужило понад 13 священиків Київського патріархату Української Православної Церкви.Слово мали Декан Української Православної Церкви Київського Патріархату о.Роман Кавчак ,голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, голова обласної ради Олександр Ганущин, голова Турківської райдержадміністрації Олександр Лабецький, голова районної ради Володимир Лозюк, представники громадських організацій та політичний партій, воїни АТО, ветерани бойових дій в Афганістані, представники дивізії «Галичина» та інших ветеранських організацій.На місці переможного бою УСС на початку 1990-х рр. встановлено пам’ятник полеглим героям. 

  День знань — це,  свято, яке одночасно є і загальним для всіх, і особистим для кожного. Першоклашки з ще не зовсім зрозумілим їм почуттям трепету, ховаючись за величезними букетами квітів, тримаючись за руки батьків, роблять свій перший крок на великому шляху знань. Учні шкіл, подорослішали за літо, відпочилі і засмаглі, знову зустрічаються зі своїми друзями і діляться враженнями про проведені літні канікули. Батьки, бабусі й дідусі проводжають своїх дітей та онуків у новий навчальний рік, де їх зустрічають вчителі  — люди, які ведуть їх до вершин знань. Та й у всіх інших є близькі або друзі, для яких свято День знань — подія актуальна та урочиста.

Не винятком став цей день і у селі Боберка! На запрошення директора школи прибули гості, зокрема: сільський голова Микола Петрович, місцевий священик о.Роман і інші!  Госьті звертались із своїми промовами, а учні гарно проводили урочисту частину.Після завершення святкової лінійки священик отець Роман побував на першому уроці в 2 класі, який проводив Микола Романович !На високому педагогічному рівні була розкрита тема уроку! Розповідь проходила в спокійній затишній атмосфері із застосувнням найновіших технологій. Хай щастить Вам учні та вчителі! Бог дає міцне здоровя ,а Мати Божа Покриває Своїм Всечесним Омофором!

               Протоієрей Василій Салабай народився 1971 року на Львівщині у священичій сім’ї протоієрея Івана Салабая. Духовну освіту здобув у Одеській духовній семінарії та Київській духовній академії. Довгий час був настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у місті Миколаїв   Львівської області, багатолітнім секретарем та благочинним Дрогобицько-Самбірської єпархії. Упокоївся отець Василій 11 вересня 2015 року, у день Усікновення глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, під час служіння Божественної літургії, після Причастя Святих Христових Таїн.

             Чин похорону звершували архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Дрогобицький і Самбірський Яків, єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл, єпископ Дніпропетровський і Криворізький Симеон, у співслужінні численного духовенства з Дрогобицько-Самбірської, Львівсько-Сокальської, Київської, Дніпропетровської, Тернопільської та інших єпархії Київського Патріархату.

       Поховали протоієрея Василія на подвір’ї біля храму Різдва Пресвятої Богородиці поруч з могилою його батька протоієрея Івана Салабая.

ВІЧНА ПАМЯТЬ.

Наше невеличке село чекало на цю подію багато років. Як і всі мої односельці, я з трепетом переступала поріг новозбудованого храму і з надією в серці промовляла: «ще недовго,ще небагато, он як вправно у нас все виходить.»

       І, нарешті, урочистий день настав. Освячення храму 2 серпня стало справжнім святом, великою подією для всієї громади, що йшла до цього дня довгих 24 роки . Місце під храм було освячене в далекому 1991 році  єпископом Чернівецьким і Буковинським Данилом (Ковальчуком).

       Незабутні емоції огортають кожного, хто з чистим серцем і світлими думками приходить до святині. Мир і спокій, велич і радість – суміш різних почуттів клубочком стискає горло: моє маленьке рідне село дочекалося !

Чудова архітектурна ідея відомого українського архітектора Петра Сметани – церква у формі розгорнутої пелюстки хреста – ожила. Пам’ятаю, ще дівчинкою бачила перші світлини проекту церкви і захоплено думала, якою ж гарною вона буде, і ось тепер, я стою і бачу це диво на власні очі. Любуюся чистим ликом святих, осяйною позолотою іконостасу, дивовижним візерунком світильників. Величним спокоєм дихає купол, а особливо тоді, як крізь маленькі вітражі проникають сонячні промені… Тут людська душа і справді може піднятись до неба.

       Піднесено і урочисто відбувся чин освячення храму, який здійснив архиєпископ Дрогобицький і Самбірський Яків (Макарчук). Потім у новоосвяченій церкві відбулося перше Архиєрейське Богослужіння.

       Навіть наш сільський хор у цей день звучав по особливому велично і радісно. Адже від церковного співу залежить стан душі і молитва кожної людини. Тихе умиротворення було помітним на обличчях жінок і чоловіків, бо Господь у цей день щедро пролив свою благодать на всіх присутніх, і кожне серце було вислухане.

Повчальну і актуальну проповідь по завершеню Богослуження виголосив о. Ігор Пулик ,декан Дрогобицького деканату звертаючи нашу увагу на те ,що в тяжкі для України часи ми спромоглися а любові та єдності завершити розпочате діло,а Господь Благословив цю велику працю ,бо для кожного села храм є найважливішим місцем,його окрасою,осередком духу і сили,місцем,куди миряни приходять ,аби розпрощатися із своїми бідами і труднощами ,аби в любові і вдячності прославляти величні творіння Господа Творця.

           Надовго запам’ятаються парафіянам і прихожанам проникливі слова Владики Якова про те, що людина приходить у цей світ, щоби вдосконалюватись і своїми вчинками прославляти Господа Ісуса Христа,«Вашим великим виявом любові віри стало освячення новозбудованого храму. Хочеться вірити, що ніколи не заросте стежка до святині. Адже світло храму стає світлом всередині кожної людини. Любові, покори і терпіння вам, дорогі брати і сестри у Христі, дотримання Божих заповідей і чеснот, Божого благословення всім вашим родинам.»

О. Роман завжди був і є тим особливим священиком, слова якого, як зерно, падають у кожну родючу душу. Мудрі впевнені очі, чітка виважена мова, строгі і чисті слова – все це не залишало байдужим жодне серце, і люди йшли, залишаючи хатню роботу, аби хоч якось долучитись до будівництва. Хто чим міг тим прикрашав стіни святині: совісною працею, щирою пожертвою, ревною молитвою. А о. Роман ніколи не втомлювався повторювати слова,  які Давали надію і віру багатьом людям: «Храм—це всі Ви» — промовляв Він,залишаючись назавжди у серці кожного парафіянина,чи то великого,чи малого отим справжнім «світлом для світу».

         Щасливий голос о. Романа з ноткою зворушливих сліз,розчулив багатьох людей. Адже важкий тернистий шлях завжди веде лише до зірок. Тепер ці зорі сяють у куточках його очей. Отець-настоятель щиро подякував Владиці Якову,собору священиків,парафіянам,всім тим,хто прислужився добудівництва храму, за їхню щиру працю, пожертви та спільну молитву на Славу Господа Отця. З любов’ю і трепетом приймали нагороди з рук Владики всі ті, хто своєю працею втілив найбільшу мрію Ріпчиць.

На завершення цього торжества громада на знак любові і вдячності привітала свого настоятеля о.Романа і подарувала йому цінний подарунок Хрест з оздобами.

Ісус Христос сказав «…і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою,- і сили пекельні не переможуть її» (Мф.16,17-18). Тож давайте у щирій молитві і каятті підтримувати світлий, чистий вогонь любові наших душ, давайте ревно молитися за прощення гріхів,за здоров’я і благополуччя,за мир і спокій нашої неньки України.Нехай світло Христове і сила Духа Святого перебуває посеред нас,бо ми справді виходимо іншими з цього Божого Дому Істини і Любові.

                                                                                                                                              Галина Кобільник

     Монаше покликання  

«Велике діло – постриг у святий ангельський образ. Велика і таємнича сила, яка полягає в його священнодійстві, що спрямовується до того, щоб людина стала ангелом за образом внутрішнього свого життя, бо ангели безтілесні…»- писав у своїх листах святий праведний Іоанн Кронштадтський.

Постриг – це як би друге хрещення, в якому людина знову перероджується і оновлюється. На знак цього нового народження вона назавжди позбувається своєї мирської одежі, а приймає перед святим Євангелієм, як від руки Самого Бога, новий одяг.

Монаший постриг – подія надзвичайно важлива і для самого монаха, і для церкви, і для суспільства. Адже являється нове світло, призначення якого світити світу в темряві гріха,вказуючи віруючим дорогу до Христа.

8 серпня 2015 року, на всенічному бдіні у храмі Великомучиника і цілителя Пантелеймона с. Жукотин відбувся чернечий постриг. Чернече життя обрав для себе священнослужитель цього села   митр.прот .Володимир Староста, який під час постригу отримав ім’я Пантелеймон, на честь Великомучиника і цілителя Пантелеймона, пам’ять якого церква вшановує 9 серпня за новим стилем.

Отець Пантелеймон народився 28 травня 1967 р. в селі Вовче Турківського району Львівської області. Після завершення навчання у Вовченській середній школі навчався у Львівському залізно-дорожньому технікумі, Стрийському училищі нафти і газу, Львівському лісотехнічному інституті. 1986р. служба в армії. Отримуючи різні професії ні одна з них не була його покликанням. У 1991 р. вирішив вступив до Львівської духовної семінарії , яку успішно закінчив 1994 р. 28 липня 1993 р. архієпископом Хмельницьким Антонієм (Фіалком ) рукоположений в сан диякона, а згодом в сан священика. Цього ж року митрополитом Іоаном (Бондарчуком) призначений настоятелем парафії Великомучиника і цілителя Пантелеймона села Жукотин Турківського деканату, де несе службу до сьогоднішнього дня. Будучи священиком, з 2004 по 2009 рр. навчався в національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова де здобув кваліфікацію практичного психолога,магістра соціальної педагогіки.

Отець Пантелеймон виховувався в побожній православній сім’ї. З дитячих років була прищіплена любов до Бога і Церкви. Важливу роль у цьому відіграли бабуся і мама,а також духовний наставник мит. прот. Роман Кавчак. Поштовхом до служіння Богові, як згадує Отець, стала хвороба в армії (пухлина головного мозку). Будучи наодинці ревно молився і благав Бога про порятунок, і дав обіцянку присвятити своє життя Йому.

Чин постригу звершив архиєпископ Дрогобицько-Самбірський Яків(Макарчук). На постризі було присутньо понад 20 священиків і велика кількість вірних. Після завершення зворушливого обряду Високопреосвященніший владика дав новопостриженому хрест і запалену свічку – символ носіння монашого життєвого хреста, молитовного горіння перед Богом, і виголосив проповідь у якій розкрив суть нового життя: «Сьогодні Господь Бог зійшов з небес невидимо взяв душу тієї людини і показав до Отця Небесного, що ще в лоно Церкви пішов один інок, монах з іменем Пантелеймон. Приймаючи сьогодні монаший постриг перед хрестом і Євангелью дав обіт присвятили себе на всеціле служіння Богу і невісті Божій – Церкві… Вам ночувати в цьому храмі, і молитись за всіх і за вся». Також архиєпископ наголосив, що за сімнадцять років свого монашого життя йому вдруге довелося зробити монаший постриг.

Вітаючи ченця Пантелеймона, владика Яків закликав новопостриженого монаха завжди пам’ятати про ті обітниці, які були виголошені ним у храмі, зберігаючи в своєму серці любов до Бога та своїх ближніх.

Всім, хто був присутній на постризі , назавжди запам’ятаються хвилюючі хвилини богослужіння, які проходили у храмі Великомучиника і цілителя Пантелеймона с. Жукотин. В півтемряві звучали слова молитви і пісноспіви, розкриваючи перед ставлеником високе призвання монаха, його значення для життя церкви. Здавалося, весь світ зосередив свою увагу на дійство, яке здійснювалося під куполами цього старовинного храму.

                 Покликання

Присвячується о. Пантелеймону.

Ви різними стежками йшли

І всякий хліб уже покуштували.

Ви в інституті вчилися колись,

Але освіту так і не здобули.

І в інших закладах Ви також побували

Та не для Вас вони були.

Ви в Казахстані, в армії служили

І технікум дорожній залишили.

Але від Вас приховували правду

Про цю хворобу страшну й болючу

Але ми твердо впевнені у тому,

Що це Господь зіслав таку Вам муку.

Бо після цього Ви молились ревно

Й благали Бога тільки про одне:

«Допоможи мені , мій любий Отче,

Не покидай і бережи мене.

Але взамін за Твою добру ласку.

Таку ось річ робитиму просту.

Кожну неділечку із самого ранечка

Ні одну Службу Божу не пропущу.

Ви жили,та ось настала днина

Коли згадали Ви свої слова.

Ви за обіцяне виконувать взялись,

Бо справа ця вже не така й проста.

Ви Богові служити почали

Й для себе монаший шлях обрали.

Ви багатьом в житті допомогли

Для нас наставником найкращим стали.

 
8 червня 2015 р. у Михайлівському Золотоверхому монастирі, в Залі засідань Вченої ради Київської православної богословської академії, відбулося спільне засідання Комісій УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви.

У якості спостерігачів на засіданні були присутні ієрархи Константинопольського Патріархату – єпископ УПЦ в Канаді Іларіон (Рудик) та єпископ УПЦ в США Даниїл (Зелінський). Вони були уповноважені Вселенським Патріархатом взяти участь у зустрічі Комісій, що засвідчує увагу і підтримку Матері-Церкви Константинопольської об’єднавчим процесам в Українському Православ’ї.

За підсумками роботи було прийнято спільний документ, текст якого наводиться нижче.

ПІДСУМКОВЕ РІШЕННЯ
спільного засідання Комісій для ведення діалогу
Української Автокефальної Православної Церкви з УПЦ Київського Патріархату
і Української Православної Церкви Київського Патріархату з УАПЦ

Михайлівський Золотоверхий монастир, м. Київ
08 червня 2015 р.

Зібравшись на спільне засідання у присутності спостерігачів від Вселенського Патріархату Преосвященного Іларіона, єпископа Української Православної Церкви в Канаді, та Преосвященного Даниїла, єпископа Української Православної Церкви в США, Комісія УАПЦ для ведення діалогу з УПЦ КП і Комісія УПЦ КП для ведення діалогу з УАПЦ, разом вирішили наступне.

1. Висловити вдячність Його Всесвятості ВАРФОЛОМІЮ, Архієпископу Константинополя – Нового Риму і Вселенському Патріарху та Константинопольській Матері-Церкві, а також Українським Православним Церквам у Діаспорі, за надіслання спостерігачів у справі діалогу.

2. Констатувати, що УАПЦ згідно рішень V Помісного Собору (4-5 червня 2015 р.) та УПЦ КП згідно рішень Священного Синоду (від 12 травня 2015 р.), мають намір і бажання у близькому часі об’єднатися у єдину Помісну Православну Українську Церкву.

3. Визнати, що відповідно до канонічних норм, Статутів обох Церков та законодавства України, довершення бажання об’єднатися можливе лише на спільному Об’єднавчому Соборі.

4. Пропонувати Предстоятелю УАПЦ і її Архієрейському Собору та Предстоятелю УПЦ КП і її Священному Синоду невідкладно, до 30 червня 2015 р., прийняти рішення про скликання Об’єднавчого Собору для остаточного об’єднання УАПЦ і УПЦ КП в єдину Помісну Церкву.

5. Склад делегатів Об’єднавчого Собору визначається на рівноправних засадах: всі єпископи УАПЦ та УПЦ КП, а також по одному делегату на кожні п’ятнадцять зареєстрованих релігійних організацій (базове число релігійних організацій визначається на підставі офіційних даних про реєстрацію Міністерства культури України станом на 1 січня 2015 р.). Розподілення представництва в рамках УАПЦ та УПЦ КП залежить від рішень їхніх статутних органів.

6. Після прийняття рішення про скликання Собору (відповідно до п. 4 цього Підсумкового рішення) Комісії для ведення діалогу між УАПЦ і УПЦ КП перетворюються на спільну Передсоборну Комісію, яка здійснює підготовку до Собору. До Передсоборної Комісії паритетно входить рівне число архієреїв та представників від духовенства і мирян УАПЦ і УПЦ КП, але не більше як по сім від кожної сторони. Голови відповідних Комісій для діалогу стають співголовами Передсоборної Комісії. До присутності в роботі комісії запрошуються спостерігачі від Вселенського Патріархату.

7. Часом скликання Об’єднавчого Собору пропонується 14 вересня 2015 р., день церковного новоліття. Місцем проведення Об’єднавчого Собору пропонується Свята Софія Київська.

8. Після прийняття рішення про скликання Собору (відповідно до п. 4 цього Підсумкового рішення) на час до Собору накладається мораторій на перехід парафій та архієреїв з однієї юрисдикції в іншу.

9. Відповідно до схвалених у Вселенській Патріархії у 2000 р. положень Симфонітікону визначити, що безперешкодно відбувається літургійне співслужіння та Євхаристійне єднання Предстоятелів, ієрархів і духовенства УАПЦ і УПЦ КП, за їхньою взаємною згодою.

10. Від моменту відкриття роботи Об’єднавчого Собору і до моменту прийняття Об’єднавчим Собором рішення про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП в єдину Церкву та про Предстоятеля об’єднаної Церкви, Предстоятелі УАПЦ і УПЦ КП є співголовами Об’єднавчого Собору.

11. На Об’єднавчий Собор виносяться всі пропозиції та умови об’єднання, затверджені Собором УАПЦ (4-5 червня 2015 р.) та Священним Синодом УПЦ КП (12 травня 2015 р.), в тому числі питання Предстоятеля і назви об’єднаної Церкви, беручи до уваги позицію Собору УАПЦ щодо назви для об’єднаної Церкви «Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріархат». Рішення за всіма питаннями Об’єднавчий Собор приймає більшістю голосів.

Це Підсумкове рішення складене у трьох ідентичних екземплярах, кожен на трьох сторінках, завірених Головами Комісій, підписане всіма членами двох Комісій, присутніми на засіданні, а також завірене спостерігачами від Вселенського Патріарха. З метою інформування повноти обох Церков Підсумкове рішення публікується у засобах масової інформації.

Комісія УАПЦ

Андрій, Митрополит Галицький
Мстислав, Архієпископ Тернопільський
протоієрей Микола Кавчак (Львівська єпархія)
протоієрей Євген Шувар (Івано-Франківська єпархія)
протоієрей Георгій Кушнірюк (Київська єпархія)

Комісія УПЦ КП

Димитрій, Митрополит Львівський
Євстратій, архієпископ Чернігівський
Протоієрей Олександр Трофимлюк (м. Київ)
Протоієрей Олексій Головацький (Тернопільська єпархія)
Протоієрей Михайло Лесюк (Переяслав-Хмельницька єпархія)
Присутні спостерігачі

Іларіон, єпископ УПЦ в Канаді
Даниїл, єпископ УПЦ в США

На свято Введення у Боберці відбулось торжествене Богослуження.Під час ,якого місцевий священик о.Роман виголосив проповідь на тему Свята.Після Богослуження відбулось мирування.Також парафіяни з нагоди чергової річниці перебування на парафії привітали свого священика о.Романа і побажали міцного здоровя і Многих Літ Життя.Подякували Йому за утвердження ВІри Православної у селі .

27 вересня біля -хреста памятника відбулась панахида .Поминальну молитву очолив декан Турківського благочиння митр.прот. о. Роман Кавчак.Співслужили йому священики Турківського деканату.

25 вересня 1914-го р. сотня Українських січових стрільців під командуванням Осипа Семенюка атакувала російську армію поблизу с. Сянки Турківського району. Це був перший бій українських збройних формувань, які на той час перебували у складі армії Австро-Угорської імперії. На місці переможного бою УСС поблизу с. Сянки на початку 1990-х рр. встановлено пам’ятник полегшим героям.