Непересічна подія відбулася 28 вересня 2014 року у селі Тернопілля Миколаївського району Львівської області. Цього дня тут був урочисто освячений храм святих первоверховних Апостолів Петра і Павла.

          Історія будівництва цієї величної споруди налічує вже два десятиліття. До моменту створення незалежної України православного храму у Тернопіллі не було. До 1940 року тут проживало німецьке населення. Село мало католицький храм — кірху і було духовно-культурним осередком громади.             В 1940 році німецькі родини були виселені на історичну батьківщину, а на їх місце поселили українців. Німецька кірха перетворилась на український храм. Проте ненадовго... Вже у 1942 році під час воєнних дій храм був перетворений на склад речей, які загарбники відбирали у місцевих євреїв.         Після закінчення війни  у селі розташували військову частину. Храм і надалі використовували в якості складу. Згодом на основі військової частини був організований радгосп, який теж використовував храм як складське приміщення. Час та недбалість робили своє, і згодом культова споруда перетворилась на руїну.

          З настанням релігійної свободи місцеві жителі розчистили руїни і на цьому ж місці звели православну святиню.

          Будівельні роботи розпочалися ще на початку дев'яностих. З того часу пройшло довгих 20 років. У складних економічних умовах було надзвичайно важко виконати навіть елементарні роботи. Храм дійсно будували усім селом.    Немає в Тернопіллі жителя, який би, незважаючи на конфесійну приналежність, в тій чи іншій мірі не долучився до будівнитва. Стараннями місцевої громади та її духовного наставника отця Івана Владики вишукувались спонсори, пожертви, використовувались усі можливості для того, щоб робота не припинялась. Кожен пройдений етап був маленькою перемогою.          Як згадує житель села Олександр Стебніцький спершу службу відправляли на закладеному фундаменті, натягнувши на палі брезент для захисту від дощу. Коли були готові стіни, відправу часто проводили під відкритим небом, бо напевно найдовшим та найтяжчим виявився процес зведення склепіння храму.

        Тепер про це згадують з посмішкою, адже не зважаючи на всі труднощі, тернопільчани з повним правом можуть гордитися своїм дітищем

     Освячення престолу та самого храму проводив правлячий архиєпископ Дрогобицький і Самбірський Яків. На запрошення настоятеля храму прот. Івана Владики та парафіяльної громади села Тернопілля  на святкування прибуло духовенство: секретар Дрогобицько-Самбірської єпархії прот. Андрій Безушко (с. Нагуєвичі), благочинний Дрогобицько-Самбірської єпархії  (він же і благочинний Миколаївський) прот. Василь Салабай, редактор єпархіальної газети “Духовна криниця” прот. Іван Альмес (смт Підбуж),  прот. Василь Хомин (смт Розділ), прот. Іван Майкут (с. Київець), прот. Ігор Ляхович (м. Миколаїв), прот. Ігор Денікевич (с. Колодруби), прот. Микола Сліпецький (с. Вербіж), прот. Ігор Фока (с. Березина), прот. Роман Сотник (Миколаївський благочинний УАПЦ), прот. Федір Гудзар (с. Сторона), сусіди - прот. Андрій Афтанас (УАПЦ смт Щирець), прот. Олег  Пузир (УАПЦ с. Горбачі), прот. Роман Цар (УАПЦ с. Гуменець), прот. Іван Духнич (УАПЦ с. Сердиця).

          Одинадцята ранку. Біля храму святкова метушня. Милують око різнобарвні вишиванки. Ранкове сонечко купається у освяченій водиці. Усі чекають появи архиєпископа Якова, якого супроводжують юнаки на двох баских конях. Помітно хвилюючись, але з радістю голова парафіяльної ради  села Костянтин Савка та учні Тернопільської школи хлібом-сіллю зустрічають Владику.

         У заквітчаному храмі починається освячення престолу. Затамувавши подих, селяни та числені гості спостерігають за дійством. Ось що розповідає жителька села Красів Оксана Грицик, яка прибула на свято на запрошення сестри: “Як радісно було у храмі! Така легкість у душі... Не дивлячись на те, що церемонія була досить довгою, стоялось легко, час не відчувався”. Подібні емоції переповнювали  усіх.

          Після освячення престолу та самого храму розпочалась архієрейська Божественна літургія, яку відспівував хор м. Жовква (УАПЦ) під керівництвом Закус Марії Іванівни.

         Коментуючи уривок зі Святого Письма про таланти, архиєпископ Яків зазначив, що кожен із нас отримав дорогоцінний талант. Це наше земне життя, яке ми маємо прожити так, щоб ним, при помочі Божої благодаті, набути життя вічне. Він наголосив, що богоугодна справа зведення новоосвяченого храму є прикладом помноження талантів, наданих нам Господом.

          У промові архиєпископ подякував за теплу зустріч і зазначив важливість відновлення того, що у свій час знищив войовничий атеїзм. Він наголосив на важливість Божої любові, що єднає людей з Богом. Закликав до молитви, щоб відійшов гнів Божий, а між народами запанував мир, порозуміння та любов. Владика засвідчив,  що зведення храму — це велика заслуга усіх вірян і побажав, щоб у освяченому храмі вірні знайшли спасіння та завжди перебували у Божій благодаті.

          На завершення архиєпископ Яків привітав громаду зі святом з нагоди освячення храму, побажав плідної праці над його розписом і вділив на те своє архипастирське благословення. За звершені архипастирем святительські священнодії Владиці Якову щиро подякувала уся громада, діти та настоятель храму.

         Церковними нагородами Високопреосвященний Владика відзначив благодійників та найактивніших парафіян.

         Тепло та щиро архиєпископ подякував настоятелю храму Івану Владиці за вірність церкві, побажав йому Господньої опіки і многих і благих літ життя та служіння у Христовому винограднику.          Свято освячення завершилось поданням Архипастирського благословення кожному молільнику та врученням Владикою пам'ятних іконок.

          - Надзвичайна подія! Я рада, що мала щастя все це побачити! - поділилася враженнями жителька Тернопілля Люба Пелих.

          Свято скінчилось, але згадка про цю вражаючу подію назавжди залишиться у серцях тих, хто може з гордістю сказати: “У цьому храмі поселилась частинка моєї душі”.

Світлана Грицик

Прес-служба єпархії