Під час Свого життя Ісус пророкував наступне: “Коли я буду вознесений над землею, – а ті, хто Його слухали, знали, що цей вираз означає розп’яття на хресті, – Я приверну до Себе весь світ.  Саме тоді серця потяг­нуться до Мене”.

Хто б міг подумати, що  хрест буде найбільш поширеним на землі предметом культу ще через двадцять століть після розп’яття на ньому єврея, засудженого релігійним та гро­мадським судом своєї країни!

Великі люди, завойовники, генії, талоновиті артисти, відомі філософи, добродії людства, чи то Олександр, Цезар, Наполеон, Фош, Сократ, Платон, Мікель Анджело, Рафаель, Віктор Гюго, Бетховен, Моцарт, Архімед, Па­стер, Маркс… захоплюють лю­дей, їм споруджують статуї, їх імена викарбувані на площах, їх роковини відзначають… Але хто їх любить?

Любов – це щось відмінне від захвату чи вдячності. Любити будь-кого – означає тягнутися до нього, бажати жити з ним, жити тільки для нього, не зва-жати на своє горе, щоб йому принести задоволення, приймати всі неприємності та муки з радістю, заради нього, віддавати йому своє життя. Подружні пари, матері та їх діти свідчать про те, що любов – це не тільки захоплення та вдячність.

Великі люди минулого не володіють нашими серцями, не направляють наше життя. Христос не був переможцем у битвах, нічого не винайшов, не залишив після Себе шедеврів музичних чи літературних, навіть нічим не збагатив Своє ремесло теслі…, а все ж, вже двадцять століть, як мільйони людей Його люблять настільки, що віддають за Нього своє життя. Здійснилося Його пророцтво: “Із знаряддя мук Я приверну до Себе всі серця”.

Визначні люди, вчені, дослідники, герої, кіноактори, чемпіони спорту викликали зацікавленість своїх сучасників. Їх любили. Тих, хто ще живе – прославляють. Вони займають почеснне місце в думках та серцях прихильників, котрі бажають бути їх близькими друзями. Солдати Наполеона жертвували, через фанатизм, за свого вождя життям, з криком: “Хай живе імператор!”. Такий самий фанатизм був у солдатів Гітлера, а сьогодні він надихає прихильників інших вчень. Однак все це триває не довше, аніж життя “ідола”, про якого йде мова. Коли прихильники вмирають, а насліддя буває розділене, зазвичай у кривавій боротьбі, історія знову ставить питання про необхідність вічних війн і політики “Цезаря”, “Диктотора”, “Президента” або “Маршала”.

Напротивагу цьому, мільйони людей з усіх країн, різних націй та культур ніколи не бачили Христа, але довели і продовжують доводити свою любов до Нього, будуючи своє життя відповідно до Його настанов.

Не можна не погодитись з тим, що Христос перший у світі проповідував рівність та братерство. Усі люди брати тому, що у них усіх один Отець – Бог. Якщо відмовитись від цього Об’явлення, то знову наступає хаос, експлуатація людини людиною, розділення на касти, соціальні класи, ворожнеча, війна. Чи був інший філософ, котрий проповідував світові любов до своїх ворогів? “Любіть усіх, навіть ворогів ваших… Благословляйте тих, що переслідують вас”. Згадаймо Його притчу про доброго самарянина. Уявімо, що всі в світі живуть за цією етикою, тоді всяка зброя буде здана у музей.

Не можна заперечити того, що державні благодійні заклади були засновані пізніше від благодійних товариств, які були створені християнами, натхненними на це любов’ю Христа до людства. Учні Христа перші відгукнулись на потреби хворих, ув’язнених, глухонімих, прокажених, хворих раком, хворих душевно, невиліковних та перестарілих… Адже Христос сказав: “Те, що ви зробите найслабшому, найзнедоленішому з вас, – ви зробите Мені”. Згадаймо багатьох святих, котрі допомагали ближньому безкорисливо, без надії на людську вдячність на протязі двадцяти століть. І скільки таких благодійників залишилось невідомими!

Ніхто з великих філософів та визначних, геніальних мислителів до Христа не думав про людей, людей смиренних, страждаючих і знедолених, забутих, зневажених і нещасних в житті, які сам-на-сам стоять перед своїми немочами, хворі та скалічені, про людей з їхніми вадами, про тих, кого ніхто не любить. Всі ці люди отримують благу вістку. У них на небі є Отець, Який любить їх і дбає про них; в Його очах ніхто не забутий та не зневажений, але кожен створений “за образом Божим” і тому вартий поваги. Кожен може стати сином Божим, якщо тільки вірить і є милосердним. Кожен може стати близьким до Бога, проживши побожно своє земне життя.

дослідження о.Володимира Марциніва