Ціль християнського життя полягає у стяжанні Духа Святого, у спілкуванні з Богом.

 Богоспілкування – ось сутність нашого спасіння у Христі Ісусі Господеві нашому. Шлях до спасіння – виконання заповідей Божих, життя у Христі, християнське благочестиве життя. І саме це благочестиве життя кожного християнина має в собі дві сторони: боротьбу зі злом, яке нас спокушає (боротьба з пристрастями, пороками) і стяжання християнської благочестивості. Та, на жаль, спотворена гріхом людська природа страждає і перебуває у постійній боротьбі з пристрастями та з усім злом, бо саме людській природі, властиве Богоуподібнення й витіснення гріха зі своєї сутності.

     Гріх різноманітний у всіх своїх проявах. З моменту падіння людини її природа приймає на себе все це розмаїття, втрачаючи справжній свій стан. Культура, в середовищі якої ми існуємо, і яка формує наш сучасний світогляд, в сутності включає поняття гріха. Бо гріх – це перед усім падіння людини з незмірної духовної висоти, її зречення власного високого покликання. Гріх в цій культурі трактується головним чином як природна слабкість. Одним із найбільш вражаючих проявів цієї слабкості в нашому соціумі являється підпорядкування нас пристрастям.

     Святі отці вчать: «Пристрастю називають таку схильність до вчинків і таку дію, що, довгий час криючись у душі, за допомогою звички переходять в єство її. Людина доводить душу до такого стану добровільно і з охотою; частим гріховним помислом зігріває і виховує серце - так створюється звичка».

    Відповідно до вчення святих отців, пристрасті - це не сторонні сили, що прийшли ззовні, які ми повинні викорінювати, а це ушкоджені енергії душі, що потребують перетворення.  Пристрасть - останній етап у розвитку гріху. При повторенні вона (пристрасть) набирає сили і заволодіває людиною.

       Святі отці називають вісім головних пристрастей, що, у свою чергу, мають різновидності: першою з основних пристрастей називають Чревоугодництво; друга – Блуд; третя – Сріблолюбство; четвертою є  Гнів; п’ятою Відчай; шостою вважається Зневіра; сьомою – Марнослав'я і восьмою найбільшою та небезпечною для духовного стану людини  називають Гордість. Саме такі хвороби гублять душу людини. У зародковому стані в душі кожної людини існують всі вісім пристрастей. Проте яка з них домінує - це вже залежить від обставин. Цікаво зауважити, що коли одна з пристрастей бере верх, інші відступають, відходять на другий план, хоча і не щезають зовсім. Так, грошолюб не піде в будинок розпусти, де зможе віддатися блуду, тому що за це задоволення треба платити. І не буде об'їдатися, тому що їжа теж коштує грошей. Пригадаймо собі популярні літературні образи скнар, що, маючи скрині з золотом, відмовляли собі і своїм близьким у необхідному, обмежували себе в їжі і в одязі. Гроші для них перетворилися в самоціль. І в реальному житті часом спостерігаєш, як людина перестає заробляти гроші, щоб жити, а усе своє життя присвячує придбанню грошей. Блудник же, навпаки готовий жертвувати грошима і часом ради блуду. А писана красуня, одержима бажанням подобатися, готова всіляко ущемляти себе в їжі, щоб не зіпсувати фігури. Або взяти хоча б гнівливу людину, що, піддаючись пориву гніву, нерідко чинить собі ж на шкоду. Він позбавляється роботи, дружини, кар'єри, приносить все це в жертву своїй пристрасті.

        Але поки ні одна з пристрастей не здобула перемоги, то всі разом тісняться в душі людини, віддаляючи її від Бога. Для кожної пристрасті існує гарне прикриття, своєрідна яскрава, колоритна обгортка, що викликає замилування, а то і заздрість у навколишніх. Так, ласун з гордістю називає себе гурманом; блудник говорить про велику і світлу любов або, навпаки, про свою чоловічу гідність (жіночу привабливість); грошолюба шанують як людину, що нажила статок власною працею; у гнівливому бачать людину незалежну або правдолюбця; одержимого сумом вважають відповідальним і серйозним; зневіреного, що тікає з дому, - відважним і вірним товаришем; людину марнолюбну вихваляють за завзятість, за те, що він багато чого домігся; а гордість у повсякденних своїх проявах вважається чи не головною чеснотою людини. 

        Гарні обгортки пристрастям необхідні, тому що людина, будучи від природи  доброчесною, так чи інакше тягнеться до добра і краси. Якщо демон-спокусник покаже людині справжнє обличчя пристрасті, то ця людина з жахом відкине ці спокуси.

       Згідно з вченням св. Василія Великого, для перемоги над пристрастями людина повинна повернутися  «до первісної благодаті, якої відчужена від Бога через гріх» і знову прикрасити себе за образом Божим безпристрасністю, уподібнившись Творцеві. Таке повернення вимагає подвигу боротьби з пристрастями. І в ході цієї боротьби людина отримує безпристрасність як дар Божественної благодаті, яка перебуває всередині людини і очищає її від пристрастей. Свт. Феофан Затворник говорить, що жодна людина не народжується з пристрастями. Кожен з нас приходить у світ цей тільки з сім'ям всіх пристрастей - самолюбством. Від цього народжуються вже всі інші пристрасті, але між ними не всі однаково важливі. Якщо  б не було в нас пристрастей, ми всі жили б у святості і непорочності, в мирі та любові, один одного.

     Отже, в такий важкий  час нас повсюди оточують пристрасті, особливо  в період наближення великого посту, коли людина повинна перебувати в поглибленній молитві та духовному спокої, обдумуючи своє недосконале  життя та каючись у своїх гріхах. Саме тому ми – християни повинні щиро молитись та ревно з вірою у серці боротись з пристрастями, щоб  Всемилостивий  Господь наш Ісус Христос змилувався над нами і з вірою у серці та любов’ю у Христі ми достойно зустріли світле Христове Воскресіння.

Свящ. Борис Ляхович