Посеред сіл Луки і Загір’я, на сонячному пагорбі, велично тягнеться до неба своїми куполами храм Преображення Господнього. Естетично, по сучасному впорядковане церковне подвір’я, оновлена і сама будівля храму. Зліва вітає всіх акуратна дзвіниця і добротний світлий житловий будинок для священика.

Мимохіть людська пам’ять переносить нас на кілька десятків років назад. Тут. На місці теперішньої дзвіниці, стояла тиха дерев’яна хатина. В ній проживала родина блаженної пам’яті протоієрея Романа Андріановича, настоятеля храму Господнього.

Двадцять років минуло від часу, як відійшов у вічність блаженної пам’яті отець Роман, а пам’ять про нього оживає знов і знов. Оновлює цю пам’ять у парафіян теперішній настоятель храму Преображення Господнього протоієрей Леонід Городиський.

Таке складне і незвичне для простої людини життя духовної особи, зокрема, священика. Тому перегорнемо кілька сторінок життєвої книги отця Романа.

Народився отець Роман (Роман Євгенович Андріанович) в священичій родині в теперішній Республіці Польща 08.10.1909р.. Його батько і дід, а також дальші родичі по батьку, були священиками. У родині отця Євгена було 4 сини, один з них Роман.

Глибока духовність і ідея національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність – це життєве кредо родини, в якій ріс і виховувався отець Роман. Всі чотири сини активні члени УПА, один із них загинув, два – через переслідування і репресії емігрували в Німеччину.

Не раз чорні смуги траплялися на життєвому шляху отця Романа. Одня з них – це концтабір, з якого по волі Божій йому вдалося вирватися на волю.

Закінчив отець Роман Перемишльську духовну семінарію, що в ті часи для українця було дуже рідкісним явищем. Адже ж на початку другої світової війни, в результаті німецької окупації, під Польщу відійшла значна частина української території: Східна Галичина, Холмщина, західна частина Волині, Полісся і Підляшшя. Невизнання української нації, не допуск українців до освіти, культури, до інших державотворчих установ і процесів став для польського уряду основним завданням.

В силу важливих історичних подій, родина Адріановичів переїхала на Самбірщину. Тут отець Роман був призначений настоятелем церкви в селі Луки (тодішня назва Конюшки Семенівські). Його священика діяльність датується 1944-1991 рр.

Нести Боже Слово до людей в ті часи було непросто. Розгул сталінських репресій, тоталітарний комуністичний режим широка атеїстична пропаганда, масова русифікація, а потім – падіння могутньої імперії під назвою СРСР і, накінець, (Слава Богу!) проголошення незалежної Української держави.

Такі важкі і важливі етапи життя і боротьби пройшов український народ і разом з ним – наш священик отець Роман. Він не злякався, не схибив, не сіяв бур’яну на своїй духовній ниві, а ніс до людей єдину непоборну правду – віру в Бога, в його могутність і величність, в незбориму силу Христової науки, яка з усіх наук світу є найвищою і найважливішою.

А яке особисте життя отця Романа? Який він? Отець Роман був дуже ерудованою, освіченою, культурною, врівноваженою і доброю людиною. Володів крім рідної української, польською, латинською, німецькою мовами. Писав чудові вірші не тільки українською, а й німецькою мовою. Була в отця Романа багата бібліотека, яка займала в його скромній оселі найпочесніше місце і була його найбільшим скарбом.

Сім’я отця Романа – дружина і син Юліан. Юліан Романович ? вчитель. Навчав дітей у школах Самбірщини французької мови. Часто під час навчання і трудової діяльності зазнавав різних утисків і екзекуцій, як син священика. Разом з дружиною Софією виростили і виховали трьох дітей: сина і дві дочки. Вже багато років діти і внуки проживають в Канаді. Юліан Романович з дружиною постійно подорожують маршрутом Україна – Канада і назад.

І хоч діти і внуки запрошують батьків на постійне проживання в Канаду, та глибоке українське коріння не позволяє їм відірватись від рідної землі.

Які ж результати праці священика Романа? Ось відповідь: сотні дітей, які він охрестив, сотні подружніх пар над якими здійснив Таїнство шлюбу, напевно  і сотні людей, які провів священик в останню дорогу, в місце вічного спокою. Саме тут, кілька кроків від храму упокоєний блаженної пам’яті отець Роман.

У храмі Преображення Господнього під час недільного Богослужіння - 26.03.2017р., було надто людяно. Отець Леонід відправляє Літургію і воскресає пам’ять про отця Романа, багаторічного настоятеля храму Преображення Господнього.

Хресним ходом йдуть парафіяни на цвинтар, до гробу отця Романа. Тут отець Леонід править заупокійне Богослужіння. Молиться душпастир, моляться миряни. Нехай вічною і світлою буде пам’ять про слугу Божого, протоієрея Романа, настоятеля храму Преображення Господнього. Амінь.

Ярослава Цісінська

вчитель

Між Небом і Землею

Наше життя між Небом і Землею,

А на Землі – сліди прожитих літ.

Йдемо до Бога з вірою своєю,

Бо в Ньому правда, жертви кров і піт.

Ми чуємо, як кличе дзвін до неба.

Не знаємо, коли прийде наш час.

В молитві, в покаянні є потреба, -

Священик поведе за руку нас.

Духовна нива зрошена сльозами.

Це сльози Матері, бо Син жертовно впав.

Веде священик Хресними шляхами,

Бо страсний час для всіх людей настав.

Ісусове терпіння, Його муки

І злоба ворогів нам серце рве.

До пізнання Христової науки

В молитві нас священик призове.

Наше життя між Небом і Землею

Життя душпастиря – між Богом і людьми.

Він присягнувся святістю своєю

Нас берегти від злоби і пітьми.

Ярослава Цісінська

вчитель